Особливості роботи медичної сестри з батьками маленького пацієнта

Педіатрія — дуже цікавий і одночасно досить складний напрямок у медичній допомозі, оскільки вимагає від лікаря та медичної сестри володіння не лише професійними знаннями та навичками, які необхідні для обстеження пацієнта, постановки діагнозу, вдалого лікування, але і вміння спілкуватися з маленькими пацієнтами та їхніми батьками, що є запорукою успіху у процесі лікування та превентивною складовою.

Під час підготовки та проведення діагностичних чи лікувальних процедур або маніпуляцій медичні сестри стикаються з такою проблемою як неможливість опитати маленького пацієнта, пояснити йому що буде відбуватися в силу його вікових особливостей, і змушені звертатися за інформацією до його батьків.

Батьки маленьких пацієнтів дуже впливають на встановлення психологічного контакту, саме тому ні в якому разі не можна забороняти батькам перебувати в кабінеті під час проведення процедур і маніпуляцій, але якщо вони не хочуть або не можуть забезпечити відповідну підтримку, бажаніше для них перебувати поза кабінетом.

Слід враховувати, що спілкування з батьками хворої дитини може мати зумовлене психоемоційним станом близьких людей дещо суб’єктивне забарвлення.

Якість проведення процедур і маніпуляцій, дотримання плану лікування залежить не тільки від кваліфікації та мануальних навичок медичної сестри / брата, а й від рівня знань психологічних особливостей дитини, вміння керувати поведінкою маленького пацієнта та вміння спілкуватися з батьками.

На встановлення контакту з маленьким пацієнтом впливає чимало факторів, зокрема:

  • вік і темперамент дитини;
  • ступінь її інтелектуального й емоційного розвитку;
  • ставлення дітей та їхніх батьків до лікарів, до методів лікування та профілактики (вакцинації, фізичних навантажень, типу харчування);
  • тип батьківської поведінки та виховання в сім’ї;
  • емоційний стан персоналу клініки;
  • організація прийому пацієнтів дитячого віку;
  • медичний анамнез пацієнта.

Е. Еріксон, Д. Ельконін, Л. Виготський та ін. виділяють такі вікові періоди життя та розвитку дитини:

  • раннє дитинство (1—3 роки);
  • дошкільний вік (3—6 років);
  • молодший шкільний вік (7—10 років);
  • підлітковий вік (10—14 років);
  • та рання юність (15—18 років) [1].

Для кожного віку дитини характерні певні особливості сприйняття навколишнього світу.

Діти віком від 1 до 3 років почуваються безпечно та впевнено, коли поруч батьки, особливо мама. Тому досить важливо, щоб медична сестра спілкувалася з дитиною через маму. Для цього медична сестра повинна тісно співпрацювати з батьками, розповідати та пояснювати все, що відбувається і, таким чином дати можливість дитині адаптуватися до кабінету, звикнути до незнайомих предметів і довкілля. Медична сестра повинна швидко, професійно виконувати призначення лікаря і за можливості в ігровій формі.

Пацієнт дошкільного віку (3–6 років) може перебувати в кабінеті без батьків, адже зацікавлено слухає пояснення, позитивно реагує на вербальні вимоги та вступає у психологічний контакт, бажаючи заслужити заохочення (подарунок). Дитина відчуває гордість за свою самостійність, вона ініціативна, добре реагує на похвалу та дуже засмучується, коли висловлюють невдоволення її вчинками [2]. Для батьків важливим є момент визнання самостійності дитини та похвали їхньої дитини з боку персоналу.

Дитина молодшого шкільного віку (7–10 років) ще перебуває у великій емоційній залежності від дорослого. Для успішного встановлення контакту з маленьким пацієнтом необхідне довірливе та дружнє ставлення. Традиційний страх перед процедурою слід долати за допомогою цілеспрямованої підготовки до лікування, постійної позитивної оцінки поведінки та проявів впевненості в силах і можливостях дитини, яку потрібно залучати до процедури лікування як «помічника», аналізуючи необхідність лікування та пояснюючи його значення. Треба враховувати високу лабільність емоційної сфери дитини, робити перерви для відпочинку та зняття м’язової напруги, ретельно аналізувати будь-який прояв негативних емоцій [3].

Розуміючи ці вікові особливості дітей медична сестра повинна також враховувати й об'єктивні умови в роботі з маленькими пацієнтами, зокрема такі як:

  • підвищена тривожність дитини через незнання та нерозуміння того, що відбувається, місця проведення, наявність нових і «страшних» предметів, що оточують малечу;
  •  відсутність розуміння потреби та процесу лікування;
  • тип виховання в сім'ї та ставлення батьків до дитини;
  • страх і недовіра до людей у білих халатах.

Саме від ставлення батьків до дитини, від типу виховання в сім’ї [4] та від психотипу самих батьків [5] залежить поведінка дитини в медичному закладі, і відповідно вибір методів спілкування та особливостей роботи з маленькими пацієнтами та їхніми батьками.

Типи «мам»:

Екстравертна мати — активна, безпосередня, відкрита в емоційних проявах. Готова до спілкування. Є провідником між медичною сестрою та дитиною. Залучена в лікувально-діагностичний процес.

Спонтанна мати — схильна до розкутого самоствердження, наступальності, приділяє дитині багато часу, сил, висуває надмірну кількість вимог, заборон, санкцій як до дитини, так і до медичного персоналу.

Агресивна мати — може приділяти дитині менше уваги (гіпопротекція), ігнорувати задоволення її потреб, а також висловлювати дитині підвищену кількість заборон, санкцій і мінімум вимог. Зазвичай така мама намагається звести до мінімуму час перебування в медичному закладі, здебільшого вона агресивно налаштована і до медичних сестер та процедур.

Ригідна мати — висуває більше вимог і заборон, контролює дитину, але приділяє достатньо часу та сил її вихованню.

Інтровертна мати (занурена у свій внутрішній світ, замкнута) — схильна до гіпопротекції у вихованні, коли дитина опиняється на периферії уваги.

Сенситивна мати — приділяє дитині багато уваги, у вихованні схильна до потурання, мало вимагає, забороняє, карає.

Тривожна мати — приділяє вихованню дитини багато уваги, сил, часу, потурає, мало вимагає, забороняє, карає.

Лабільна мати — схильна до компромісів, приділяє достатньо часу та сил вихованню дитини, задовольняє її потреби, висуває менше заборон, санкцій, але більше вимог до дитини.

Такі матусі досить вимогливі до всього, що роблять та до того, хто робить певні процедури та маніпуляції дитині. Під час проведення процедур вони контролюють не лише поведінку дитини, а й дії, погляди та вміння медичних сестер. Тому впевненість у своїх знаннях, досконале володіння маніпуляціями є запорукою налагодження контакту з мамою і, відповідно, якісттю проведення лікувально-діагностичної процедури.

Матусі епілептоїдного типу педантично ставляться до своїх дітей. Вони охайні, дбайливі, готові на все, якщо їхню дитину ображають. Для таких батьків жорстка дисципліна та пунктуальність є основними у вихованні.

Істероїдні батьки дуже багато займаються своїми дітьми, чітко регламентують їхню поведінку, змушують дитину робити те, що їм здається найкращим і доречним [6].

У спілкуванні з такими батьками необхідно не лише пояснити мету, хід процедури, можливі скарги дитини та зміни в поведінці, але й отримати згоду на її виконання. Необхідно бути не лише готовими до того, що батьки будуть давати поради та вказівки з приводу маніпуляцій, а й до того, що дії медичної сестри будуть коментуватися, оцінюватися. Важливо після процедури з’ясувати, чи задоволена саме мама тим, як і що зроблено, та поцікавитися у дитини.

Враховуючи це, слід відзначити такі типи батьківської поведінки:

  • «ігноруючі» батьки (повністю ігнорують лікувально-діагностичний процес і медичних працівників, які виконують маніпуляції та процедури. Вони залишають дітей самих у кабінеті, їх не хвилює, що і як робить медична сестра);
  • «агресивні» батьки (поводяться зухвало щодо людей, які їх оточують, зокрема медичних сестер);
  • «ображені» батьки (ображені на всіх лікарів, медичних сестер і обслуговуючий персонал) та зазвичай завжди висловлюють своє незадоволення;
  • «моралізуючі» батьки (підозріливі, недовірливі, в усьому бачать загрозу для себе та своїх дітей, піддають сумніву дії медичного персоналу);
  • «рефлексуючі» батьки (найсприятливіший тип; з розумінням ставляться до лікування — обстеження дитини, беручи в ньому участь; виконують усі інструкції лікаря / медичної сестри, підтримують дитину та медичну сестру, яка виконує призначення лікаря) [7].

Більшість батьків ставиться до медичних сестер із теплотою, довір’ям і вдячні їм за їхню нелегку працю. Але зустрічаються й «важкі батьки», які намагаються грубістю та нетактовною поведінкою домогтися особливої уваги до своєї дитини. З такими батьками медичні працівники повинні проявляти внутрішню стриманість і зовнішній спокій.

Перед медичною сестрою чи медичним братом стоїть завдання:

  1. Позитивно налаштувати дитину та батьків на лікування чи обстеження, передаючи заспокійливі емоції дитині.
  2. Необхідно встановити контакт із дитиною, використовуючи візуальні «відволікання» (іграшки, журнали, подарунки).
  3. Краще зустрічати дитину в кімнаті очікування без рукавичок і маски, розподіляти процедури на прийомі, керуючись тим, як маленький пацієнт їх сприймає, без поспіху, але й надмірного уповільнення.
  4. Обов’язково слід інформувати батьків про перебіг процедури / лікування та з’ясовувати стан, відчуття дитини та матері після лікувально-діагностичних процедур.

Зазвичай присутність батьків і їхня підтримка дітей під час виконання маніпуляцій допомагає малюкам впоратися з занепокоєнням. У випадку, коли батьки не можуть або ж не хочуть забезпечити відповідну підтримку, то їм краще зачекати поза кабінетом. Однак доступ батьків до дітей ніколи не забороняється.

Приблизний алгоритм дій медичної сестри для організації управління поведінкою дитини на прийомі:

  1. Отримати необхідну об’єктивну інформацію від батьків і/або від дитини (вік дитини, причини візиту, відомі батькам особливості психіки дитини, наявність досвіду лікування або проведення будь-яких маніпуляцій чи/та процедур). Особливо з’ясувати емоційну якість останнього візиту до лікаря / медичної сестри, чи проводилась підготовка дитини до візиту, які особистісні цінності є у дитини тощо). Корисною також є інформація про те, як батьки розцінюють рівень власної тривожності під час лікування дитини.
  2. Застосовуючи знання вікової психології, поведінкових реакцій дитини, власний досвід і комунікативні навички, медична сестра повинна самостійно визначити такі аспекти, як відповідність фізичного, інтелектуального та психологічного розвитку дитини, її віку (особливо значущим є визначення рівня візуально-моторної координації), темперамент дитини, її інтелектуальний рівень, ступінь емоційної зрілості, рівень її тривожності, ставлення до лікування. 
  3. Намагатися визначити тип поведінки батьків і, спираючись на отримані дані, побудувати план співпраці з дитиною й батьками (виконання процедур / маніпуляцій у присутності батьків або розділення з ними, використання певних технік тощо).

Отримана інформація стає підґрунтям для вибору методів управління поведінкою дитини, встановлення комунікаціїї з батьками маленького пацієнта і, певною мірою, вибору тактики виконання призначень лікаря.

Навички у роботі медичної сестри з маленькими пацієнтами, що можуть стати запорукою встановлення позитивного контакту з їхніми батьками

  1. Навички опитування та огляду пацієнта:
  • знати стандартні схеми опитування;
  • вміти провести бесіду з хворою дитиною та/чи батьками на підставі алгоритмів;
  • вносити інформацію щодо стану хворих дітей різного віку під час заповнення медичної документації;
  • нести відповідальність за якість отриманої інформації на підставі співбесіди та за своєчасне оцінювання загального стану дитини різного віку.
  1. Навички виконання медичних маніпуляцій:
  • мати знання про анатомічні особливості дитини, її органи та системи;
  • знання алгоритмів виконання медичних маніпуляцій;
  • знання функціональних обов’язків медичної сестри під час педіатричного прийому чи в стаціонарі;
  • обґрунтовано формувати та довести до пацієнта висновки щодо необхідності проведення медичних маніпуляцій;
  • нести відповідальність за якість виконання медичних маніпуляцій.
  1. Навички із забезпечення необхідного режиму пацієнта у стаціонарі чи під час лікування:
  • вміти забезпечити визначений лікарем необхідний режим праці та відпочинку під час лікування захворювання;
  • донести до пацієнта висновки щодо необхідного режиму перебування у стаціонарі;
  • нести відповідальність за забезпечення умов дотримання призначеного лікарем режиму праці та відпочинку під час лікування захворювання.

Таким чином, виникає своєрідний «трикутник» стосунків, на вершині якого стоїть дитина, тому що саме вона є об’єктом уваги як батьків, так і медичної сестри, яка повинна виконати призначення лікаря.

Обливості деонтології в роботі медичного персоналу з дітьми та їхніми батьками

Етична основа професійної діяльності будь-якого медичного працівника — гуманність і милосердя.

Медична сестра зобов’язана поважати право пацієнта (батьків, рідних дитини) на отримання інформації про стан її здоров’я, про можливий ризик і переваги методів лікування, що пропонуються, про діагноз і прогноз, а також право відмовитись від інформації взагалі. Оскільки функція інформування пацієнта та його близьких належить лікарю, медсестра має моральне право передавати професійні відомості лише за узгодженням із лікарем.

Медична сестра / брат повинні поважати право батьків дитини погоджуватися на будь-яке медичне втручання або відмовлятися від нього. Моральний і професійний обов’язок медсестри / брата — в межах своєї кваліфікації пояснити пацієнту наслідки відмови від медичної процедури.

Медичний персонал педіатричного напрямку медичної допомоги повинен бути терплячим і вміти спокійно пояснити дитині необхідність процедури чи приймання ліків, якщо вона відмовляється.

Медичний персонал повинен зберігати в таємниці від третіх осіб відому їм інформацію щодо стану здоров’я пацієнтів і прогнозу захворювання.

Під час спілкування з дитиною та її батьками велике значення має чуйне ставлення до них.

Різний культурний рівень і особливості характеру батьків потребують від медичного персоналу великого терпіння та дипломатичності. Особливого такту потребують випадки, коли дитина тяжко або невиліковно хвора (вроджені вади, онкологічні захворювання тощо).

У присутності батьків не можна допускати паніки, розгубленості, обговорення ситуації щодо тяжкості ситуації або ускладнень процедур, що їх передбачається проводити дитині.

Неприпустимі у присутності батьків неуважність у роботі, сторонні розмови під час виконання маніпуляцій чи процедур, необережне коментування поведінки колег.

Важливий обов’язок медичного персоналу — збереження професійної таємниці. На ці питання звернено увагу в ст. 40 розділу У Закону України «Про надання лікувально-профілактичної допомоги».

Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу, таємні подробиці про сім’ю дитини, які вони могли отримати під час виконання професійних обов’язків.

Середньому медичному персоналу не можна брати на себе функції, які входять до функцій лікаря (намагатися роз’яснювати батькам чи родичам хворих дітей характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних та інструментальних досліджень).

Водночас медсестра ні в якому разі не повинна приховувати помилки, які були допущені під час виконання нею своїх обов’язків. Мати повинна розуміти важливість і правильність призначених лікарем і виконуваних медичною сестрою маніпуляцій, процедур.

Великого такту вимагає бесіда медичної сестри з батьками. Не дивлячись на завантаженість, медичний працівник повинен знайти час спокійно та неквапливо відповісти на всі запитання.

 Особливі труднощі можуть виникнути, якщо батьки намагаються дізнатися про діагноз захворювання дитини, уточнити правильність лікування, яке здійснюється, призначення процедур. У цих випадках бесіда медичної сестри з родичами не повинна виходити за рамки її компетенції.

Не слід прагнути виконати необґрунтовані вимоги батьків, наприклад припинити призначені лікарем ін’єкції, змінити режим і дієту. Такого роду «чуйність» здатна завдати лише шкоди і не має нічого спільного з принципами гуманної медицини.

У взаємостосунках медичних працівників із батьками важливе значення має форма звертання.

Звертаючись до батьків, медична сестра повинна називати їх виключно на ім’я та по батькові, не допускати фамільярності та не користуватися такими термінами, як «матуся» і «тато».  

Правильно обрана тактика спілкування медичної сестри чи/та медичного брата з рідними та близькими хворої дитини створює належну психологічну рівновагу міжособистих взаємостосунків медичний працівник — хвора дитина — його батьки.


[1] Эльконин Д. Б. Развитие личности ребенка дошкольника. – М.: Педагогика, 1984. – Т. 4. – 359 с.; Виготский Л. С. Детский возраст. – М.: Педагогика, 1984. – Т. 4. – С. 247–256.

[2] Реана А. А. Психологія людини від народження до смерті. Повний курс психології розвитку / А. А. Реана. — СПб.: «Прайм-Еврознак», 2005. — 416 с.

[3] Сорлаченко О. В. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник // Сорлаченко О. В., Долинська Л. В.,

[4] Ваганов П. Д. Періоди дитячого віку / П. Д. Ваганов // Медичний науковий та навчально-методичний журнал. — 2005. — № 28. — С. 3–16.

[5] Реана А. А. Психологія людини від народження до смерті. Повний курс психології розвитку / А. А. Реана. — СПб.: «Прайм-Еврознак», 2005. — 416 с.

[6] Сорлаченко О. В. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник // Сорлаченко О. В., Долинська Л. В., Огороднійчук З. В. та ін. — К.: Просвіта, 2001. — 416 с.

[7] Тертична Н. А. Дитина на прийомі: шляхи успішної взаємодії. Курс лекцій / Н. А. Тертична. — К.: Ліра, 2006.