Дезінфекція у закладах охорони здоров'я: міфи та реальність

Дезінфекція є одним із ключових заходів інфекційного контролю, який сьогодні часто застосовується нераціонально в українських закладах охорони здоров’я.
Причина полягає не стільки в обмежених фінансових ресурсах чи нестачі якісних дезінфекційних засобів, скільки в застосуванні неефективних і бездоказових методів та підходів.

Спростовуємо найпоширеніші міфи та пояснюємо, чому ці практики є шкідливими й нераціональними.

Міф 1
Дезінфекція (будь-якими методами й засобами) одягу й засобів індивідуального захисту, одягнених на людину, та її шкіри в межах рутинної і планової дезінфекції — ефективні для зниження розповсюдження патогенів.

Ні, це несе лише шкоду для людей, які піддаються такій дезінфекції.

Міф 2
Дезінфекція за допомогою заселення поверхонь «нешкідливими» бактеріями, наприклад, так звана пробіотична дезінфекція — ефективний і безпечний підхід до дезінфекції в закладах охорони здоров’я.

Ні, дезінфекція — знищення вегетативних форм мікроорганізмів, тому заселення поверхонь і шкіри рук працівників мікроорганізмами задля дезінфекції суперечить самому поняттю дезінфекції.

Міф 3
Першочергово треба нанести на поверхню дезінфекційний розчин, а вже потім провести очищення.

Ні, дезінфекцію треба проводити виключно після очищення мийними розчинами (за винятком дезінфекції в осередках захворювань, спричинених вірусом Ебола).

Міф 4
Після дезінфекції поверхні треба очищати водою, у тому числі дистильованою.

Ні, під час рутинної і планової дезінфекції поверхонь «змивати» дезінфекційний агент не потрібно.

Міф 5
Дезінфекційні засоби зберігають свою ефективність (активність робочого розчину щодо мікроорганізмів) упродовж доби й більше.

Ні, зазвичай робочий розчин дезінфектанту зберігає свої властивості 1–3 години після утворення робочого розчину.

Міф 6
Дезінфекційні засоби найбільш ефективно розпилювати на поверхні.

Ні, такий підхід до нанесення дезінфекційного агенту на поверхні не дає змогу покрити всі поверхні, адже засіб осідає нерівномірно. До того ж, це несе додаткові ризики для працівників через можливе вдихання аеролізованого дезінфектанту.

Міф 7
Використання ультрафіолетового опромінення — найбільш ефективний підхід до дезінфекції поверхонь.

Ні, дезінфекцію поверхонь ультрафіолетовим опроміненням варто використовувати виключно як додатковий захід.

Міф 8
Дезінфікувати треба всі поверхні в закладі охорони здоров’я.

Ні, якщо правильно організувати заходи із профілактики інфекцій та інфекційного контролю в закладі, то достатньо проводити очищення лише тих поверхонь, з якими працівники й пацієнти контактують найчастіше.

Міф 9
У відділеннях і палатах інтенсивної терапії дезінфекцію поверхонь слід проводити якомога частіше і використовувати робочі розчини з найбільшою дозволеною концентрацією.

Ні, зазвичай у таких відділеннях пацієнти є нерухливими, тому потенційну небезпеку несуть лише в зоні догляду. Тобто дезінфікувати потрібно виключно поверхні, до яких торкаються пацієнти. До того ж, у таких приміщеннях заборонено використовувати хлорвмісні і фенолвмісні дезінфекційні засоби (заборонено використовувати в присутності людей) та четвертинні амонієві сполуки (можуть спричиняти алергічні реакції чи подразнення шкіри та слизових оболонок). Дезінфікувати ліжечка новонароджених, у тому числі кювези, дозволено виключно за епідпоказань і лише коли в ньому немає дитини.

Питання очищення приміщень і використання чистого та безпечного обладнання потребує переосмислення підходів у закладах охорони здоров’я України.

Прибирання є невід’ємною складовою профілактики поширення патогенів, однак воно ефективне лише за умови правильного, обґрунтованого та доказового виконання.

Раціональна дезінфекція — це не більше засобів і частіше прибирання,
а правильні методи, правильні поверхні й правильний час.

Джерело: Академія медичних спеціалістів